0

Неможливо вирішити проблему на тому ж рівні, на якому вона виникла. Потрібно стати вище цієї проблеми, піднявшись на наступний рівень. Альберт Ейнштейн

 На перший погляд, усе, що відбувається в кожній країні, пов'язано виключно з її національними, релігійними, економічними, історичними та іншими проблемами. Але це лише на перший погляд. Ми маємо спільний з іншими державами економічний, політичний простір. І всі світові процеси вносять зміни у наше повсякденне життя, щонайменше на рівні змін курсу валют.

Ми є частиною великого світового простору, проте часто забуваємо про це. Зазвичай ми оцінюємо ситуацію «зсередини», тобто з точки зору людини, яка живе сьогодні у цій країні. Давайте спробуємо поглянути на світ, у якому живемо, не з точки зору жителя країни, а з позиції жителя світу. Можливо, нашим очам відкриється те, на що, як правило, ми не звертаємо уваги.

1999 рік, Союзна Республіка Югославія. У її складі Чорногорія та Сербія з двома автономними краями – Воєводиною та Косовом і Метохією.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Косово й Метохія історична колиска сербської культури. Тут знаходиться близько 1800 монастирів, церков та інших пам'яток. Однак понад 90% населення в цьому автономному краї становлять албанці. Тому домагання сербів на край Косово і Метохія ґрунтуються на принципах історичного права. Албанці у свою чергу наполягають на переважанні етнічного права.

Вперше територія Косова була виділена в автономну область у складі Сербії у межах Федеративної Народної Республіки Югославії у 1945 році. Тоді значною мірою почав змінюватися етнічний склад краю. Йосип Броз Тіто дозволив албанцям, які опинилися в ході війни на території Югославії, залишитися в Косові. Тіто, сподіваючись, що Албанія ввійде до складу Югославії, заохочував переселення до Косова албанців і, навпаки, обмежував можливості для повернення сербського населення.

Згідно з Конституцією Югославії 1974 року краї, що входять до складу Сербії, мали фактичний статус республік за винятком права на відокремлення. Косово як автономний соціалістичний край отримало свою власну конституцію, законодавство, вищі органи влади, а також своїх представників у всіх основних союзних органах.

Наприкінці 1980-х років вибухнула внутрішньополітичний криза, яка викликала сплеск насильства та великі економічні труднощі. Підсумком кризи стало скасування автономного статусу Косова. 28 вересня 1990 року набув чинності новий основний закон Сербії, який відновив верховенство республіканських законів над крайовими на всій території республіки. Косову була залишена лише територіальна та культурна автономія.

Косовські албанці не визнали нову конституцію; почали створюватися паралельні албанські структури влади. У 1991 році в Косові було проведено нелегальний референдум, що схвалив незалежність Косова. Косовські націоналісти проголосили невизнану Республіку Косово, обрали президентом Ібрагіма Ругову. Для боротьби за незалежність в 1996 році була створена Визвольна армія Косова.

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА

На початку березня 1998 року в автономному краї спалахнули збройні сутички між сербською поліцією та бойовиками з Визвольної армії Косова. Урядові сили безпеки вирішили знищити банду сепаратистів, що розташувалися на околицях села Рачак. Вся операція проводилась під наглядом місії ОБСЄ на чолі з американським дипломатом. Після запеклого бою албанські бойовики залишили свої позиції. Селище було звільнено від сепаратистів. Коли в село увійшла місія ОБСЄ, було виявлено місце масового скупчення останків. Албанці стверджували, що це мирні громадяни, знищені югославською армією. Цей факт став однією з причин для початку військової агресії НАТО, хоча пізніше незалежною організацією було визнано, що це не мирні громадяни, а безпосередньо перед смертю вони стріляли зі зброї.

Ніякої сотні тисяч убитих албанських жителів не було й близько, – засвідчили при розкритті поховань міжнародні експерти. Не було навіть декількох сотень. А ті, хто похований, переважно підняли проти влади зброю в лавах сепаратистського угрупування. Уже після того, як у Сербії було здійснено переворот і скинуто законного Президента Слободана Мілошевича, фінські вчені в офіційному звіті заявили, що ніякої різанини в селі Рачак у Південній Сербії 15 січня 1999 року серби не влаштовували. Оглянувши трупи, фіни підтвердили те, що давно було відомо всім сербам: албанські бандити стяглитрупи з інших місць у село та пред'явилисвітовій громадськості. Привід для війни проти Югославії виявився повною брехнею.

Ще задовго до подій у Рачаку почалася інформаційна атака на сербів. Їх звинуватили в організації різанини у Сребрениці в 1995 році, в результаті якої загинули сім тисяч мусульман. Пізніше з'ясувалося, що це справа рук французьких спецслужб. Вибух у черзі за хлібом у Сараєві у травні 1992-го року спричинив введення санкцій проти Союзної Республіки Югославії; вибухи на сараєвському ринку Маркале в лютому 1994-го та серпні 1995-го року стали одним з приводів для повітряних ударів НАТО. Пізніше, однак, була доведена непричетність сербів до цих акцій, але це вже нікого не цікавило.

У 1992 році американський журналіст Петер Брок обробив 1500 статей з газет і журналів, опублікованих різними агентствами новин на Заході, і дійшов висновку, що співвідношення публікацій проти сербів і на їхню користь становить 40:1.

Найпотужніша багаторічна інформаційна війна, розв'язана навколо подій у Косові, забезпечила плацдарм для початку бойових дій за "непорушні демократичні цінності". Клінтон говорив про моральний обов'язок захистити косовское населення, про зневаження його автономії, про порушення прав людини. Однак, аналогічні порушення, допущені, скажімо, Туреччиною щодо курдів, Британією щодо Північної Ірландії, Ізраїлем щодо палестинців, самих США по відношенню до своїх етнічних меншин тощо виявлялися поза увагою американського президента. В ході жахливої кампанії маніпуляції громадською думкою Заходу вдалося створити образ сербів як безжалісних убивць. Після цього західна громадськість радо вітала ракетно-бомбові удари по школах, лікарнях і дитячих будинках Югославії.

Вальтер Роклер, прокурор з боку США на Нюрнберзькому процесі, зазначив разючу схожість усієї кампанії навколо "сербських звірств" у Косові з тією, що проводили нацисти в 1939 році перед нападом на Польщу, говорячи про "польські звірства" відносно німецького населення в її західних землях.

ВІЙНА І ЛЮДИ

Під час переговорів, які передували війні, на початку 1999 року країни НАТО пред'явили Югославії ультиматум: припинити бойові дії у Косові й дати згоду на введення у край міжнародних миротворчих сил, кістяк яких мали скласти війська держав НАТО. Після того як югославська сторона не відповіла на ультиматум, 24 березня 1999 року по Югославії було завдано перший ракетно-бомбовий удар. Атакувалися об'єкти на території Сербії і Косова.

Число жертв серед мирного населення в результаті 78-денних бомбардувань силами НАТО Югославії тільки за офіційними даними – 2.000, а число поранених – 6.000. 30% вбитих і майже 40% поранених і покалічених – діти! Жоден військовослужбовець НАТО не загинув у бою.

Бомбування хімічної та нафто-хімічної промисловості спричинило отруєння газами мільйонів громадян, заражено воду, ґрунт і ліс. Все це може мати тривалі наслідки для здоров'я всього населення та навколишнього середовища не тільки в Югославії, але й у всьому регіоні.

Американцями в Югославії застосовувався збіднений уран. Це високотоксична речовина, як відомо, активно застосовується в США при будівництві снарядів. Люди в районі бомбардувань із застосуванням такої зброї більше жити не можуть, тому що в 67-ми відсотках випадків народжуються діти-потвори, відбувається тотальне вимирання від лейкемії і раку, а розпад цієї речовини закінчиться через багато мільйонів років. Це одночасно забезпечує тривалу, більш ніж на 100 років точно, неконкурентоспроможність уражених територій на ринку продовольства.

Тривалі бомбардування цивільних цілей, біженців та гуманітарних конвоїв зафіксовано у трьох томах Білої книги "Злочинів НАТО в Югославії", виданій урядом Союзної Республіки Югославії.

ВИЗВОЛЬНА АРМІЯ КОСОВА

Албанці під захистом натовців усіма силами виганяли сербів зі споконвічних територій. Їх повсюдно вбивали, спалювали, ґвалтували. C 10-го червня 1999-го року по 10 червня 2003-го албанськими екстремістами скоєно 3688 терористичних нападів, 6391 напад на мирних громадян, в результаті яких 1194 людини було вбито, 1305 поранено і 1138 викрадено. У 2005 році в одному тільки Косові з 1999 року зруйновано 40.000 будинків і 150 сербських храмів. Майже у всіх районах Косова та Метохії серби втратили вільний доступ в освітні та соціальні заклади, заклади охорони здоров'я, що в основному залишилися у владі етнічних албанців.

Інформаційна війна проти сербів, цілеспрямоване знищення цивільних цілей, руйнування історичних пам'яток сербської культури, дискримінація сербського населення з боку албанців у Косові – ці факти очевидно свідчать про підтримку албанських ісламських терористів з боку НАТО. На спільній з Холбруком прес-конференції американський сенатор Джозеф Байден охарактеризував Визвольну армію Косова як "силу, і людей, для допомоги яким ми прийшли в Косово". Терористів Визвольної армії Косова навчали співробітники ЦРУ. На суді в Гаазі Мілошевич, професійний юрист, документально довів, що так звана Визвольна армія Косова насправді була провокаційно-екстремістським угрупованням, призначеним для дестабілізації ситуації в країні, була створена спецслужбами США і фінансувалася з фонду Джорджа Сороса.

Не дивно, що нова влада діяла в інтересах тих, хто її підтримував і фінансував. Президентом став Воїслав Коштуніца – справжній мафіозний пахан Сербії. Але реальна влада належала Зорану Джинджичу, який був "королем контрабандистів" Сербії. Його основна професія до цього – великомасштабна контрабанда сигарет у країну. Насамперед він прийняв програму "економічних реформ", що фактично означало розпродаж державного майна за втратними цінами західним мільйонерам. Агенти МВФ провели приватизацію самоврядних підприємств. 22 компанії були продані з молотка, 5 приватизовані, 26 перебудовані. Закони, що заважають звільняти робітників, були призупинені за бажанням іноземних інвесторів. Реформи Джинджича призвели до стрімкого росту цін, безробіття різко підвищилося, реальна зарплата сильно впала і понад дві третини сербів стали жити нижче рівня бідності.

Не викликає сумніву той факт, що албано-сербське протистояння було використане лише як привід для розв'язання військових дій проти Союзної Республіки Югославії. Причини ж лежать у сфері економічних інтересів.

ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ ВІЙНИ

Назвемо сектори сербської економіки, про які давно мріяв західний, зокрема німецький і американський, капітал. Наприклад, весь комплекс мідної промисловості Сербії. Мідь – найнеобхідніша сировина електронної промисловості, що швидко розвивалася у ФРН. Для німецьких концернів сербська мідь – це "золоте дно", що дозволяло одномоментно збільшити прибутки на 520-550%! Адже транспортні витрати сміховинні, і є можливості платити сербським робітникам дуже низьку зарплату.

У Косові розташовані найбільші у Європі (а на думку деяких фахівців, і в Євразії взагалі) розвідані запаси високоякісного кам'яного вугілля. Вони не розробляються, оскільки це економічно нерентабельно в умовах, коли в Європу надходять трубопроводами дешеві російські нафта і газ. Але якщо нафтогазовий потік раптом вичерпається –- той, хто володіє Косовом, диктуватиме правила гри всій європейській енергетиці. Однак за сербським законодавством західний капітал не міг скуповувати надра на території Сербії – надра взагалі не є об'єктом приватизації.

Єдиним виходом для західних монополій було змінити владу в Сербії. Законним шляхом це зробити не вдалося – серби на виборах проголосували за Соціалістичну партію та її лідера Слободана Мілошевича. Тоді залишалося тільки вдатися до бомбардувань Югославії, щоб "відкрити" її економіку для Заходу силовими методами.

Існувала ще одна економічна причина югославських воєн. Авіація США, знищуючи підприємства на югославській території, не тільки руйнувала те, що не дали купити американському капіталу, а й усувала конкурентів. Ретельно цілили літаки НАТО в югославську тютюнову промисловість. Адже югославський тютюн успішно конкурував із західною продукцією в Східній Європі і в Середземномор'ї. Тепер удачливого конкурента знищено. Ще у 80-ті роки югославський легковик "юго" користувався великою популярністю в США. "Юго" мав репутацію виключно надійної та економічної машини, яка коштувала – за американськими мірками – справжні копійки. Американці вистоювали довгі черги, щоб купити "юго", а автомобільне лобі в США билося в істериці. Як тільки проти Югославії ввели санкції – "юго" зникли з американського ринку. А потім, коли заводи, які робили "юго", були розбомблені, "перемога" американських ділків від автомобільної промисловості стала остаточною.

Інший приклад. Основною статтею доходів скарбниці Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії був експорт озброєнь до Іраку, Лівії, Ірану, Судану, Ефіопії, Алжиру, Сомалі, Уганди, КНДР. З ринків, зайнятих югославськими продавцями озброєнь, витіснити їх не вдавалося: югославська зброя відрізнялася дуже високою якістю і низькою вартістю. Сьогодні югославського ВПК, розбомбленого авіацією НАТО, не існує – таким шляхом США вирішили задачу завоювання ринків зброї.

ДЕЯКІ ФАКТИ

  • У складі військ НАТО проти Союзної Республіки Югославії виступило 19 країн.
  • Бомбардування було розпочато без санкцій Ради Безпеки.
  • Злочинцем оголосили чинного, законно обраного президента країни Слободана Мілошевича. Перший в історії ордер на арешт лідера суверенної держави було виписано в той самий час, коли на Бєлград і Косово сипалися натівські бомби.
  • Ордер на арешт виписала Луїза Арбур, головний обвинувач Міжнародного суда щодо колишньої Югославії. Саме вона передала до Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії матеріали про геноцид албанців та злочинний уряд Мілошевича. З 2004 по 2008 роки Луїза Арбур була Верховним комісаром ООН з прав людини.
  • Мілошевича судили в Гаазі за геноцид проти албанського народу. Проте протягом довгих 5-ти років суд не зміг знайти жодного конкретного факту, який підтвердив би «страшні військові злочини» підсудного. Зрештою Мілошевича судили як ворога НАТО.

В Руанді в 1994 році було вирізано близько 800 тис. чоловік. Проте ніхто не судив у Гаазі африканських політиків. Можливо, тому що Руанда бідна нафтою? Можливо, тому, що очолював геноцид агент ЦРУ Джонас Савімбі?

Підсумуємо: яких заходів ужив агресор заради захоплення іншої держави?

1. Організація інформаційної війни проти народу, на територію якого планується напад.

2. Фінансова, інформаційна підтримка екстремістських угруповань всередині країни та їх військова підготовка.

3. Використання міжнаціональної ворожнечі як прикриття для військових дій, мета яких – вирішення економічних питань країн-завойовників.

4. Жорстоке винищення мирних жителів, повна зневага до життя людини.

5. Ігнорування міжнародних правових норм.

Чи можна було уникнути югославської трагедії? Слободан Мілошевич був переконаний, що так: не були вичерпані всі можливі політичні засоби урегулювання конфлікту. За оцінками експертів, навіть десятої частини астрономічних засобів, витрачених на війну й необхідних на відбудову країни в цілому й Косова зокрема, вистачило б, щоб переселити албанців на їхню історичну батьківщину й забезпечити їм безбідне існування.

Далі буде ...

 
 

Источник: dilo-pravdy.org

Теги: , , , , ,

Добавил: webmaster 29 октября 2014   22:00
Раздел: Публікації
4619 просмотров
Комментарии: (0)